Що таке інтерфейс мозок–комп’ютер насправді: від сигналу ЕЕГ до рішення

Автор: Yasin TANIŞ

Інтерфейс мозок–комп’ютер, або BCI, — це система, яка вимірює активність нервової системи й перетворює її на вихідний сигнал, наприклад команду, вибір або керувальний сигнал, оминаючи м’язи. Це визначення не таке ефектне, як більшість заголовків, зате значно корисніше, адже воно каже й те, чим BCI не є: він не читає думок слово за словом і не розуміє розуму. Він розпізнає заздалегідь визначені, конкретні й вимірювані патерни та пов’язує їх із так само заздалегідь визначеними діями.

У цій статті ми простежимо один шлях крізь таку систему — той, що ґрунтується на електроенцефалографії (ЕЕГ), найпоширенішому неінвазивному методі: від напруги на шкірі голови до рішення, яке може виконати машина.

Звідки береться сигнал

Нейрони спілкуються за допомогою електричних і хімічних сигналів. Активність одного нейрона надто мала, щоб зареєструвати її ззовні черепа. ЕЕГ вловлює сумарну активність дуже великих популяцій нейронів кори, передусім повільні постсинаптичні струми пірамідних клітин, які орієнтовані паралельно й активні одночасно. Коли достатньо багато з них спрацьовують синхронно, поле, що виникає, проходить крізь тканину мозку, рідину, череп і шкіру голови та досягає поверхні у вигляді напруги від кількох до приблизно ста мікровольт.

З цього випливають два наслідки. По-перше, ЕЕГ має чудову часову роздільну здатність: вона може відстежувати зміни в масштабі мілісекунд. По-друге, просторова деталізація в неї слабка. Череп розмиває сигнал, і кожен електрод бачить суміш джерел із широкої ділянки. Розробник BCI працює в межах цих двох фактів.

Реєстрація: електроди, підсилювачі, числа

Електроди розміщують на шкірі голови, зазвичай за міжнародною системою 10-20 — стандартною схемою, у якій є, наприклад, позиція Cz на тімені або O1 і O2 над зоровою корою. Вологі електроди використовують провідний гель, щоб знизити імпеданс між шкірою та датчиком; сухі встановлюються швидше, але чутливіші до руху та якості контакту.

Оскільки сигнал такий малий, підсилювач важить не менше, ніж електрод. Він вимірює кожен канал відносно референтного електрода, пригнічує завади, що з’являються одночасно на всіх каналах, і передає результат на аналого-цифровий перетворювач. Типові дослідницькі системи роблять від 250 до 1000 відліків на секунду на канал. Від цієї миті сигнал мозку — це потік чисел.

Очищення: шум — це норма

Більша частина сирої ЕЕГ — це зовсім не мозок. Кліпання та рухи очей дають великі повільні відхилення в лобовій частині голови. М’язи щелепи та шиї додають швидку широкосмугову активність. Електромережа залишає постійне гудіння частотою 50 або 60 герц. Погано закріплені електроди спричиняють дрейф і стрибки.

Тому обробка починається з очищення: смугова фільтрація, щоб залишити потрібний діапазон частот, режекторна фільтрація, щоб прибрати мережеву заваду, перереференціювання, видалення або корекція артефактів. Такі методи, як аналіз незалежних компонентів, дають змогу відокремити від активності мозку деякі джерела артефактів, наприклад кліпання. Частину даних просто відкидають. Жоден алгоритм далі в ланцюжку не відновить інформацію, яку було втрачено або спотворено на цьому етапі.

Знайти патерн, який варто використати

BCI не шукає довільних думок. Він спирається на відповіді мозку, які, як відомо, можна надійно виміряти з поверхні голови. Є три основні підходи, які вивчають уже десятиліттями.

  • Пов’язаний із подією потенціал P300. Коли серед частих нерелевантних стимулів з’являється рідкісний релевантний, мозок приблизно через 300 мілісекунд дає позитивне відхилення. Система набору тексту по черзі підсвічує рядки та стовпці літер; літера, що викликає P300, — та, на якій зосереджена увага людини.
  • Зорові викликані потенціали усталеного стану (SSVEP). Погляд на світло, що мерехтить зі сталою частотою, викликає над зоровою корою активність на цій частоті та її гармоніках. Кілька цілей, що мерехтять із різною частотою, стають кількома можливими командами.
  • Моторна уява. Якщо уявити рух лівої чи правої руки, змінюється потужність ритмів у діапазонах мю (приблизно від 8 до 12 герц) і бета (приблизно від 13 до 30 герц) над протилежним боком моторної кори. Ці зміни можна виявити без жодного реального руху.

Тут допомагає й ширший словник ЕЕГ: дельта — нижче 4 герц, тета — від 4 до 8, альфа — приблизно від 8 до 13, бета — від 13 до 30, гамма — вище. Ці діапазони — домовленості для опису ритмів, а не комірки, кожна з яких відповідає одній функції.

Від патерну до рішення

Коли дані очищено, сигнал нарізають на епохи — короткі вікна, прив’язані до стимулу чи підказки. З кожної епохи система виділяє ознаки: амплітуду в певні моменти часу для P300, потужність на частотах мерехтіння для SSVEP або потужність у діапазоні після просторової фільтрації для моторної уяви. Для останнього випадку класичним методом є спільні просторові патерни (CSP).

Ознаки надходять до класифікатора. Лінійний дискримінантний аналіз (LDA) залишається поширеною й надійною базовою моделлю; використовують також метод опорних векторів, методи ріманової геометрії та нейронні мережі. Класифікатор навчають під час сеансу калібрування, у якому людина виконує відомі завдання, щоб система дізналася, який вигляд має саме її сигнал. Сигнали мозку відрізняються в різних людей і дрейфують в однієї й тієї самої людини з дня на день, тож калібрування — не одноразова формальність.

На виході маємо рішення: ця літера, та ціль, ліворуч, а не праворуч. Продуктивність зазвичай описують точністю та швидкістю передавання інформації в бітах за хвилину. У неінвазивних BCI ці показники скромні порівняно з клавіатурою. Це чесне обмеження, а не провал.

Замкнути контур

BCI стає корисним, коли його вихідний сигнал повертається до людини у вигляді зворотного зв’язку: рухається курсор, з’являється літера, реагує пристрій. Люди вчаться створювати чіткіші патерни, коли бачать результат, а адаптивні системи можуть оновлювати свої моделі під час роботи. Тоді інтерфейс уже не датчик, прикріплений до пасивного користувача, а контур, у якому людина й машина підлаштовуються одне до одного.

Чим BCI не є

  • Це не читання думок. Неінвазивний BCI розрізняє невеликий набір навчених патернів у контрольованих умовах.
  • Не всі BCI однакові. Інвазивні системи з електродами на поверхні мозку (ЕКоГ) або всередині кори реєструють значно багатші сигнали, але потребують хірургічного втручання. Неінвазивна ЕЕГ жертвує якістю сигналу заради безпеки та доступності.
  • Це не завершена технологія. Зручність, час підготовки, надійність поза лабораторією та трудомісткість калібрування й досі залишаються відкритими інженерними задачами.

Саме через ці відкриті задачі ми працюємо водночас з електронікою, вбудованими системами та програмним забезпеченням. Кожен описаний тут етап, від електрода до рішення, — це місце, де краща конструкція може зробити надійнішим увесь контур.